Про події минулих років ми знаємо із книг і фільмів.

 На жаль, залишається все менше і менше серед нас тих, хто приніс Перемогу нашій державі в 1945 році.

 Але, задумавшись, ми в одну мить зрозуміли, що поряд з нами живуть люди, що бачили війну своїми очима. Вони її пережили. Не дивлячись на те, що були дуже малі, щоб держати зброю, вони теж причетні до Перемоги. Саме вони, діти війни, ставши дорослими, відстоювали мир, відбудовували зруйновані міста і села. Їх імена не знайдемо у підручниках, мало з них нагороджено орденами і медалями. Але вони віддали своє дитинство за те. Що маємо ми зараз. За те, що в нас є майбутнє.

 Коли ми готували проект, багато дітей війни, нині немолоді чоловіки та жінки, зі сльозами на очах відмовлялися давати інтерв’ю — настільки важко було їм згадувати минуле.
Якось так склалося, що згадуючи жахи війни, ми говоримо про вбитих солдатів, військовополонених, про знищення мирних громадян. Але можна ж і виділити ще одну категорію безвинно постраждалих у війні – це діти.

 Ми зрозуміли, що діти війни – це останні свідки тих подій.